On-line: гасцёў 0. Усяго: 0 [падрабязней..]
12 чэрвеня 2008 г. пачаў працаваць гэты форум.Форум ваенна-гістарычнай рэканструкцыі *Літвінскае войска* прысвечаны вывучэнню беларускай вайсковай ўніфармалогіі на 18-20 ст.Форум не займаецца прапагандай гітлерызма і сталінізма.

АўтарПаведамленне
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва, Барысаў
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 06.08.08 08:42. Загаловак: Войска БНР у дакумэнтах i успамiнах

Жыве Беларусь ! Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
Адказаў - 10 [толькi новыя]


адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва, Барысаў
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 27.03.09 09:07. Загаловак: http://pics.livejour..




Мемарыальная дошка Героям БНР у Таліне.

ВГК "Літвінскае войска" Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва, Барысаў
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 14.07.09 09:32. Загаловак: http://www.ioh.pl/pe..


http://www.ioh.pl/pelne.php?Art=1044&Strona=7

4. Wojska białoruskie i „bałachowcy”

W okresie I wojny światowej, po zajęciu części terytorium Białorusi przez wojska niemieckie w 1915 r. utworzono w Wilnie Białoruski Komitet Pomocy Ofiarom Wojny, na którego czele stanął Wacław Iwanouski. Komitet zajmował się głównie ożywianiem tożsamości narodowej wśród Białorusinów poprzez zakładanie szkół białoruskich i wydawanie gazet w tym języku. Dopiero po rewolucji lutowej w marcu 1917 r. powstał w Mińsku Białoruski Komitet Narodowy. Przekształcił się on w październiku tego roku w Wielką Radę Białoruską, która postulowała utworzenie republiki ludowej sfederowanej z Rosją.

Wkraczające na Białoruś wojska bolszewickie uniemożliwiły dalsze działanie Rady. Kontynuował je podziemny komitet wykonawczy, który przetrwał do ponownego wkroczenia Niemców i 21 lutego 1918 r. utworzył sekretariat ludowy, na którego czele stanął Józef Waronka. Komitet wykonawczy wydał 9 marca 1918 r. hramotę konstytucyjną proklamującą powstanie Białoruskiej Republiki Ludowej, jednak będącej nadal częścią federacji rosyjskiej. Ale już 25 marca Rada BRL wydała kolejną hramotę konstytucyjną, która proklamowała niepodlegość Białorusi i uznała za nieważne postanowienia traktatu brzeskiego, niezachowującego jedności ziem białoruskich. Niestety, wobec pogarszającej się sytuacji militarnej Niemiec byt państwa białoruskiego został zagrożony. Po wcześniejszej ewakuacji wojsk niemieckich z większości terenów Białorusi władzę w Mińsku objęli bolszewicy.
Rząd BRL wraz z Radą Republiki ewakuowały się do Grodna, gdzie pozostawały do czasu całkowitego opuszczenia przez wojska niemieckie wschodu w kwietniu 1919 r.[54] Tam Rada Republiki przekształciła się w Białoruską Centralną Radę Wileńszczyzny i Grodzieńszczyzny, która pomimo ścisłego wytyczenia w nazwie terenu działalności uważała się za reprezentację wszystkich Białorusinów.

Pierwsza jednostka wojskowa, sformowana dla obrony rodzącej się państwowości białoruskiej, rozpoczęła swoją historię 1 grudnia 1917 r. jako zaczątek siły zbrojnej Białoruskiej Republiki Ludowej. Był to dwubatalionowy pułk piechoty dowodzony kolejno przez płk. ?awrentiewa, następnie płk. Konstantina Jezowitowa i w końcowym okresie swego istnienia przez płk. Antonowa[55]. Sformowano go za zezwoleniem Rządu Tymczasowego[56]. Składał się on z ok. 500 żołnierzy i oficerów armii rosyjskiej (oprócz Białorusinów głównie Polacy i Rosjanie) i został sformowany według rosyjskich wzorów organizacyjnych. Również językiem dowodzenia był rosyjski, nie było bowiem białoruskiego nazewnictwa na określenie komend wojskowych, nazw uzbrojenia i innych terminów militarnych.

Jednostkę tę za część swojej armii uważały władze litewskie, które finansowały istnienie pułku. Po zajęciu przez wojska polskie Kowna w kwietniu 1919 r. władze litewskie próbowały przenieść pułk w rejon Druskiennik, ale natrafiły na opór dowództwa jednostki, które zaczęło orientować się teraz na Polskę i 1 czerwca podporządkowało się Naczelnemu Dowódcy Wojska Polskiego, zapewniając sobie prawa do kontaktów z rządem litewskim i dalszego prowadzenia akcji werbunkowej. Jednak z powodu braku możliwości wykorzystania jednostki zgodnie z zamiarami rządu polskiego została ona rozwiązana 15 czerwca 1919 r.

Jednakże kierownicze kręgi litewskie nie rezygnowały z koncepcji odtworzenia państwa z ziem i ludności dawnego Wielkiego Księstwa Litewskiego, w skład którego miała również wejść Białoruś. Między innymi dlatego też tworzone były jednostki białoruskie walczące w składzie armii litewskiej. W Grodnie 11 marca 1919 r. powstał batalion, który został rozformowany dopiero 10 sierpnia 1923 r. Od końca 1918 r. istniał również białoruski szwadron kawalerii, który rozwiązano 17 listopada 1919 r.[57]

Jednostki białoruskie przy armii polskiej rozpoczęto tworzyć w listopadzie 1919 r. Postulat taki złożyła 14 sierpnia 1919 r.na ręce Naczelnika Pastwa Józefa Piłsudskiego Białoruska Centralna Rada Wileńszczyzny i Grodzieńszczyzny. Rozpoczęła ona także przygotowania do objęcia politycznego kierownictwa nad jednostkami, które miały się stać wojskiem białoruskim. W składzie Rady utworzono Komisję Wojskową, na której czele stanął Paweł Aleksiuk . Zgodę na stworzenie wojska białoruskiego Rada otrzymała 22 października 1919 r. Wtedy to Naczelny Wódz Wojska Polskiego wydał dekret zezwalający na utworzenie jednostek białoruskich. Jednocześnie mianował dowódcą wojska białoruskiego 40-letniego wówczas byłego oficera artylerii armii rosyjskiej płk. Hassana Konopackiego[58].

Dekret o utworzeniu wojska białoruskiego głosił m.in.:

„Pułkownika H. Konopackiego zaproponowanego mi przez Białoruską Wojskową Komisję mianuję dowódcą oddziałów białoruskich. [...] Miejscem formowania białoruskiego wojska wyznaczam Słonim. W celu organizacji i przygotowawczej pracy wyznaczam Białoruską Wojskową Komisję, która [...] będzie organizować białoruskie wojsko:

1. Dając odpowiednie rozkazy płk Konopackiemu,

2. tworząc odpowiednie podkomisje.

W skład komisji wchodzą: płk Konopacki, p. Rak-Michajowski, sztabs-kapitan [Franciszek] Kuszel[59], p. Aleksiuk, płk Jakubowski, pp. Muraszko, Ausianik, Pruszyński, sztabs-kapitan Jakubowski. Miejscem pracy komisji wyznaczam Mińsk. [...] Na razie tworzy się 2 bataliony strzelców białoruskich z odpowiednimi kompaniami uzupełniającymi.”[60]

Rozkaz wykonawczy wydał 20 listopada 1920 r. minister spraw wojskowych[61]. Jako kadra mieli posłużyć oficerowie i żołnierze dawnej armii rosyjskiej oraz specjalnie przeszkoleni kandydaci. W pierwszym rzędzie płk Konopacki miał utworzyć 4 kompanie I białoruskiego batalionu. W Słonimiu przeznaczono na ten cel odpowiednie koszary. Żołnierze białoruscy nosili polskie umundurowanie, a wyróżniali się znakiem Pogoń na naramiennikach.

W celu zapewnienia odpowiedniej kadry dla tworzących się jednostek utworzono w Słonimiu białoruską szkołę podoficerską na 100 elewów, do której skierowano 4 oficerów i 15 podoficerów z polskiego obozu podoficerskiego w Ostrowi Mazowieckiej. Szkoła miała realizować w ciągu 3 miesięcy program obowiązujący w Ostrowi. W Szkole Podchorążych utworzono pluton białoruski, który miał realizować 9-miesięczny program szkolenia. Dodatkowo przy dowództwie wojsk białoruskich została utworzona rezerwa oficerska, w której oficerowie białoruscy przechodzili przeszkolenie w zakresie musztry i służby wewnętrznej obowiązującej w Wojsku Polskim. Oficerowie białoruscy zatwierdzeni przez Naczelnego Wodza zostali zrównani w prawach z oficerami polskimi.

W wyniku trudności we współdziałaniu ze stroną polską oraz nieporozumień pomiędzy płk. Konopackim a niewojskową częścią Rady, zarzucającą dowódcy wojsk białoruskich nieudolność i błędną politykę personalną, nastąpiła zmiana dowództwa. Pod pretekstem złego stanu zdrowia płk Konopacki 17 kwietnia 1920 r. złożył rezygnację ze stanowiska komendanta i członkostwa w Radzie Białoruskiej[62]. Dowództwo objął tymczasowo oficer polski mjr Józef Tunguz-Zawiślak, mianowany jednocześnie szefem sztabu oddziałów biaoruskich[63]. Miejsce formowania jednostek białoruskich przeniesiono ze Słonimia do Baranowicz. W wyniku postępów przeciwuderzenia bolszewików ewakuowano centrum do ?odzi, gdzie istniało do rozformowania w maju 1921 r.

Inne jeszcze jednostki określające się czasem jako „białoruskie” pojawiły się u boku Wojska Polskiego wiosną–latem 1920 r. Były to oddziały gen. Stanisława Bułak-Bałachowicza. Ich dowódca był carskim oficerem walczącym wraz ze swoim oddziałem przeciwko bolszewikom w składzie wojsk gen. Judenicza, a następnie armii estońskiej. U Judenicza awansowa do stopnia generała majora i funkcji dowódcy dywizji. Oddział ten składał się przede wszystkim z Rosjan pochodzących z północnej części kraju, ale także mieszkańców Litwy, ?otwy, Estonii i Polaków z północno-wschodnich Kresów Rzeczypospolitej.

Po klęsce jednostek „białogwardyjskich” nadal walczył on na pograniczu estońsko-rosyjskim do czasu podpisania układu pokojowego pomiędzy Estonią a Rosją Sowiecką. Wtedy to, poprzez polski ataszat wojskowy w Rydze, zwrócił się do władz w Warszawie z propozycją kontynuowania walki na froncie polsko-bolszewickim, na co Naczelnik Państwa i Naczelny Wódz wyraził zgodę. Wiązano z Bałachowiczem pewne nadzieje, licząc przede wszystkim na uznające jego zwierzchnictwo grupy partyzanckie działające na Białorusi na tyłach Armii Czerwonej. W chwili przejścia frontu oddział liczył ok. tysiąca ludzi; do połowy maja jego liczebność niewiele się zmieniła. W połowie maja 1920 r. oddział Bałachowicza liczył 153 oficerów i 1000 żołnierzy oraz 120 koni kawaleryjskich i 250 taborowych, 4 działa polowe i 3 samochody[64].

W początkach marca 1920 r. grupa Bałachowicza przeszła na stronę polską pod Dyneburgiem. 5 marca została odesłana do Brześcia Litewskiego w celu uzupenienia stanów i reorganizacji. W pierwszych dniach kwietnia 1920 r. grupa gen. Bałachowicza została podporządkowana 3. Armii dowodzonej przez gen. Edwarda Rydza-Śmigłego[65]. W obliczu trudnej sytuacji spowodowanej bolszewickim przeciwuderzeniem, na prośbę Bałachowicza jego oddział, jeszcze przed zakończeniem reorganizacji, został 9 czerwca 1920 r. przesunięty na pierwszą linię frontu, nadal podporządkowany 3. Armii, w której składzie znajdował się do zakończenia regularnych działań bojowych wojny polsko-bolszewickiej. Niemal przez cały czas oddział znajdował się w bezpośredniej styczności z nieprzyjacielem bądź też działał na jego bliskich tyłach, niszcząc komunikację między jednostkami Armii Czerwonej i przecinając drogi zaopatrzenia.

W czasie sierpniowych walk odwrotowych oddział odnosił sukcesy w walkach z Armią Czerwoną. Pod wsią Hupały k. Uhruska rozbił 517. ps ze 173. BS 58. Dywizji Strzeleckiej dowodzonej przez Szyszkina. W trakcie tych walk siły Bałachowicza stale rosły. Było to spowodowane nie tylko dopływem uzupełnień z głębi kraju, ale przede wszystkim wcielaniem do szeregów wziętych do niewoli czerwonoarmistów i dezerterów. Według stanu liczebnego oddziału za okres 1–13 sierpnia 1920 r. stanowił on siłę poączonych batalionu piechoty oraz dywizjonu jazdy i liczył 736 piechurów, 122 artylerzystów i 300 kawalerzystów[66]. Wchodzące w jego skład jednostki piechoty, o faktycznej sile kompanii, liczyły:

– 1. pułk partyzancki (dowodzony przez ppłk. Darskiego) – 37 oficerów oraz 119 podoficerów i szeregowych,

– 2. pułk pskowski (ppłk Matwiejew) – 23 oficerów i 174 szeregowych,

– 3. pułk ostrowski (ppłk Żgun) – 22 oficerów i 155 szeregowych,

– 4. pułk wozniesienski (ppłk Dreling) – 24 oficerów i 182 szeregowych.

Natomiast dywizjon artylerii (dwie baterie) płk. Afanasjewa liczył 11 oficerów oraz 111 podoficerów i szeregowych, pułk jazdy (4 szwadrony) rtm. Siemionowa – 10 oficerów i 290 szeregowych, a poza tym w składzie jednostki znajdowały się kompanie: techniczna i telegraficzna, kolumna samochodowa i eskadra lotnicza – razem 8 oficerów oraz 102 podoficerów i szeregowych[67]. Siły Bałachowicza, pomimo strat bojowych, stale rosły. Nowe uzupełnienia pochodziły głównie spośród jeńców wziętych do niewoli podczas wypadu na Piszczę i Smolary oraz po zajęciu Kamienia Koszyrskiego.

Największym sukcesem Bałachowicza było zajęcie Pińska 26 września 1920 r. Przed rozpoczęciem akcji oddział liczył już 1,8 tys. „bagnetów” i 800 „szabel” oraz baterię artylerii. W Pińsku wzięto do niewoli 2,4 tys. czerwonoarmistów, w tym sztab bolszewickiej 4. Armii, kasy, magazyny, kilka składów pociągów przygotowanych do ewakuacji, a zapełnionych zagrabionym dobrem i wiele innej zdobyczy[68]. W Pińsku i okolicach oddział Bałachowicza pozostawał do 30 września, kiedy to został zluzowany przez jednostki 18. DP.

Przy pomocy władz polskich 27 września 1920 r. została zawarta umowa pomiędzy Bałachowiczem a Sawinkowem, podporządkowująca jednostkę Bałachowicza pod względem politycznym Komitetowi Rosyjskiemu. W uznaniu zasług wojennych oddziałowi Bałachowicza dzień później nadano status „odrębnej armii sprzymierzonej”. Otzrymał on również możliwość prowadzenia werbunku w obozach internowanych i jenieckich[69].

Z chwilą zawarcia rozejmu polsko-bolszewickiego oddział Bałachowicza znalazł się w położeniu analogicznym do innych formacji sprzymierzonych. Z dwóch możliwości dalszego postępowania Bałachowicz wybrał prowadzenie walki na własną rękę, odrzucając możliwość rozbrojenia swych jednostek. Po intensywnych pracach organizacyjnych grupa Bałachowicza skadała się z trzech dywizji i brygady piechoty, dywizji jazdy oraz mniejszych jednostek i liczyła w sumie ponad 16 tys. ludzi[70]. Od 17 października 1920 r. oddział Bałachowicza nosił nazwę Rosyjska Ludowa Armia Ochotnicza, a sam Bałachowicz czynił przygotowania do prowadzenia działań wojennych wzdłuż linii Owrucz–Mozyrz–Żłobin. 6 listopada w Turowie Bałachowicz uroczyście proklamował utworzenie niepodległej Republiki Białoruskiej i następnego dnia wkroczył na terytorium Białorusi.

W styczności z bolszewicką 10. DS jednostki Bałachowicza znalazły się 8 listopada 1920 r. Dzień później Dywizja Kawalerii płk. Pawłowskiego rozbiła pod Romanówką 84. ps i zdobyła sztandar 10 pkaw. – dywizyjnego oddziału rozpoznawczego. Pułk pskowski 10 listopada zdobył Mozyrz, gdzie tego samego dnia z sowieckich jeńców chor. Lesiukow sformował pułk mozyrski. Jednakże – również tego samego dnia – poddał się 29. BS Armii Czerwonej pułk ułański, dowodzony przez rtm. Bienieckiego. 14 listopada 2. Dywizja zdobyła Kalenkowicze i był to szczyt powodzenia akcji Bałachowicza. W dniu następnym bolszewicki 84. ps wziął odwet za klęskę z 9 listopada, otaczając i rozbijając dowodzony przez rtm. Zajkowskiego pułk huzarski.

W zajętym Mozyrzu 16 listopada Bałachowicz ogłosił się Naczelnikiem Państwa Białoruskiego. Pod naporem sowieckim bałachowcy musieli się jednak wycofać. Od 17 listopada nastąpił odwrót armii Bałachowicza. Jednostki, ponosząc poważne straty, przedzierały się w stronę polskiej granicy, często bez łączności z dowódcą i między sobą. Pod Zaspą został rozbity przez 28. BS 1. pułk konny (płk Kenemann), z którym na wyprawę mozyrską jako szeregowy ochotnik wyruszył Borys Sawinkow. Ostatnie jednostki przekroczyły granicę 5 grudnia 1920 r.[71] Po stronie polskiej znalazło się ok. 12 tys. ludzi.



ВГК "Літвінскае войска" Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць





Адкуль: Вялікая Літва
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 17.12.09 17:19. Загаловак: аб Слуцкім паўстаньн..


аб Слуцкім паўстаньні (ня ведаў у якую тэму выкласьці)


А. Грыцкевіч - Слуцкае паўстанне. На крутым павароце гісторыі

Пад час мірных перагавораў у сталіцы Латвіі Рызе паміж савецкай расійска-ўкраінскай дэлегацыяй, з аднаго боку, і польскай, з другога, вызначаўся лёс Беларусі і савецка-польскай граніцы. Прапанова кіраўніка савецкай дэлегацыі А. А. Іофэ ўступіць Польшчы ўсю тэрыторыю тагачаснай БССР (да р. Бярэзіны) за тэрытарыяльныя ўступкі на Украіне не была прынята польскім бокам, бо улады баяліся аб’яднання ўсіх беларусаў у складзе Польскай дзяржавы. У выніку перагавораў 12 кастрычніка 1920 г. у Рызе было падпісана не толькі перамір’е, але і дагавор аб прэлімінарных (папярэдніх) умовах міру паміж РСФСР і УССР, з аднаго боку, і Польшчай - з другога. Польшча прызнавала абедзве савецкія рэспублікі Украінскую і Беларускую (тэрыторыя якой тады заканчвалася за Барысавым і Бабруйскам). Заходняя Украіна і Заходняя Беларусь прызнаваліся польскай тэрыторыяй. Да падпісання канчатковага міру ўстанаўлівалася нейтральная зона. Чырвоная Армія адыходзіла на адлегласць “не бліжэй 15 км ад зафіксаванага да моманту спынення ваенных дзеянняў польскага фронту". Польскія войскі на поўнач ад Нясвіжа спыняліся на лініі граніцы, а на поўдзень - на лініі свайго найбольшага прасоўвання. Толькі пасля ратыфікацыі гэтага дагавора войскі абодвух бакоў павінны былі паступова адводзіцца за межы сваёй тэрыторыі і размяшчацца на бліжэй 15 км па абодвух баках граніцы. Ад гэтага часу ўстанаўлівалася нейтральная зона шырынёй 30 км.

Гэта азначала, што ў бліжэйшы час, пасля ратыфікацыі прэлімінарнага мірнага дагавора, польскія войскі адыдуць за савецка-польскую мяжу з тэрыторыі Слуцкага павета. У выніку дагавора заходняя частка Слуцкага павета станавілася тэрыторыяй Польскай дзяржавы (Ляхавічы, Нясвіж, Клецк), а Капыль і Капыльская воласць - памежнай тэрыторыяй.
Слуцк і Слуцкі павет у перыяд так званай другой польскай акупацыі ў кастрычніку-лістападзе 1920 г. з’яўляліся месцам канцэнтрацыі 11-й і 16-й польскіх пяхотных дывізій. Тут жа ў кастрычніку 1920 г. фарміраваліся гусарскі, уланскі і Тульскі драгунскі палкі Саюзнай народнай добраахвотніцкай арміі беларускага генерала Станіслава Булак-Балаховіча. Армія фарміравалася з беларускіх і рускіх палкоў.

У Слуцку і Слуцкім павеце моцныя пазіцыі займала партыя эсэраў, якая абапіралася на беларускае сялянства і пад час савецка-польскай вайны разам з партыяй бальшавікоў вяла партызанскую барацьбу супраць польскай акупацыі. Пасля абвяшчэння БССР у другі раз, 31 ліпеня 1920 г., партыя беларускіх эсэраў (як саюзнік Кампартыі Беларусі) заставалася легальнай, хаця бальшавікі ўладай з ёй не падзяліліся. Эсэры па-ранейшаму стаялі за незалежнасць Беларускай Народнай Рэспублікі, займалі антыпольскія пазіцыі, былі таксам праціўнікамі вайскова-палітычнага саюзу з Савецкай Расіяй або далучэння да Расіі. Рыхтуючыся да адыходу, польскія вайсковыя ўлады ў пачатку лістапада 1920 г. перадалі ўсю цывільную ўладу беларускім дзеячам.

Пасля заняцця Слуцка польскімі войскамі ў кастрычніку 1920 г. у павятовым цэнтры ўзнавіў сваю дзейнасць Беларускі Нацыянальны Камітэт, створаны яшчэ ў 1918 г. У ім дзейнічалі дзве групоўкі: прыхілбнікі генерала Булак-Балаховіча, якія супрацоўнічалі з польскісмі ўладамі, і беларускія эсэры, прыхільнікі незалежнай Беларускай Народнай Рэспублікі. Эсэры прапанавалі склікаць з’езд Случчыны (у пераважнай большасці з сялянства), каб вырашыць пытанні ўлады. У валасцях павета, у тым ліку і на Капыльшчыне, былі створаны абраныя мясцовымі сялянамі на чале з эсэрамі Беларускія нацыянальныя камітэты як органы народнай улады. Парадак падтрымлівала народная міліцыя з жыхароў мястэчкаў і воласці. і снаваў і рэзерв народнай міліцыі з добраахвотнікаў. Адміністрацыю ў Слуцку і гаспадарчую дзейнасць узначальвалі мясцовыя беларускія дзеячы. За некалькі дзён замест войтаў у валасцях і солтысаў у вёсках былі дэмакратычна абраны Беларускія нацыянальныя камітэты як органы мясцовай улады.

14-15 ліпеня 1920 г. у Слуцку адбыўся Першы беларускі з’езд Случчыны (з’езд сялянства Случчыны) з дэлегатамі ад горада і 15 валасцей, у тым ліку і Капыдьскай. З’езд праходзіў пад уплывам беларускіх эсэраў, прыняў рэзалюцыю аб барацьбе за незалежную Беларускую Народную Рэспубліку і выбраў Беларускую Раду Случчыны з 17 сяброў у якасці выканаўчага і распарадчага органа ўлады Беларускай Народнай Рэспублікі. Паколькі з’езд прыняў пастанову аб падрыхтоўцы збройнага змагання, пасля яго закрыцця некалькі дэлегатаў выехалі ў вёскі Капыльскай, Цімкавіцкай, Грозаўскай, Быстрыцкай і іншых валасцей, каб рыхтаваць узброеныя атрады і заклікаць жыхароў да змагання.

Пры падтрымцы сялянства і гаражан Слуцкая рада за тры дні сфармавала з добраахвотнікаў 1-ю Слуцкую брыгаду стральцоў войск Беларускай Народнай Рэспублікі ў складзе палкоў: 1-га Слуцкага і 2-га Гозаўскага. прызначыла камандаванне брыгадай, палкамі, займалася забеспячэннем войска зброяй і харчаваннем.

2-гі Грозаўскі полк фарміраваўся ў Слуцку, мястэчках Грозаве і Семежаве з беларускай міліцыі і сялян-добраахвотнікаў. У Грозаве добраахвотнікі, сялянскія хлопцы, збіраліся ў памешчыцкім доме, адтуль і пашлі на фронт. Грозаўскі полк складаўся з 2 батальёнаў, а яны падзяляліся на роты. Камандзір палка - капітан Лука Семянюк (былы камандзір 1-га беларускага партызанскага атрада), намеснік камандзіра палка - капітан Гнароўскі, камандзіры батальёнаў - капітан Антон Самусевіч і штабс-капітан Мацэля. Пасля фарміравання (апроч рэзерву) у 2-м Грозаўскім палку было каля 2 тыс. чалавек. Узбраеннем (вінтоўкі і некалькі кулямётаў) была забяспечана толькі чвэрць асабовага саставу; за кошт трафеяў і дапамогі Беларускай вайсковай камісіі пазней была ўзброена палова жаўнераў палка. У пачатку паўстання полк займаў фронт у 60 км у нейтральнай зоне савецка-польскай граніцы на поўнач ад лініі фронту 1-га Слуцкага палка (лінія Грозаў - Капыль - Цімкавічы - Семежава) і рабіў напады на палявыя каравулы Чырвонай Арміі. Маючы дрэнныя разведвальныя звесткі, камандаванне Чырвонай Арміі спачатку прыняло жаўнераў Слуцкай брыгады за атрады генерала Булак-Балаховіча. Так, у аператыўнай зводцы палявога штаба Чырвонай Арміі ад 2 снежня 1920 г. гаварылася: “У Слуцкім раёне ў 20 вярстах на паўночны захад (раён паміж Капылём і Грозавам. - А. Г.) і ў 25 вярстах на паўднёвы захад ад Слуцка (раён Вызны. - А. Г.) адбываюцца сутычкі з дробнымі вандроўнымі атрадамі балахоўцаў". Баі вяліся ў раёне в. Быстрыца, ля мяст. Капыль і ў іншых населеных пунктах. У гэтых баях паўстанцы наносілі страты, бралі палонных, адбівалі населеныя пункты. Некаторыя чырвонаармейцы, у асноўным з расійскіх сялян, сілай мабілізаваных у Чырвоную Армію, добраахвотна здаваліся у палон або пераходзілі са зброяй.

У баі ля мяст. Капыль жаўнеры Грозаўскага палка захапілі ў палон роту чырвонаармейцаў з канцылярыяй і ўсёй амуніцыяй. Былі захоплены ў палон і сябры рэўкама, створанага савецкім камандаваннем. Пасля гэтага бою аддзелы 2-га Грозаўскага палка выцяснілі чырвоныя падраздзяленні з Цімкавічаў на ўсход.

Камандаванне 16-й арміі савецкіх войск вырашыла ачысціць нейтральную зону ад паўстанцаў. Польскія ўлады далі дазвол на ўваход 4 снежня савецкіх войск (8-й і 17-й стралковых дывізій) у нейтральную зону на тры дні, выказаўшы сваё адмоўнае стаўленне да паўстанцаў. Аднак камандаване Слуцкай брыгады, карыстаючыся падтрымкай насельніцтва, вывела асноўныя сілы з-пад удару савецкіх войск. Баі вяліся зноў у раёнах Капыля, Семежава і Вызны. Толькі ў раёне Семежава частка атрадаў паўстанцаў была разбіта і 7 снежня перайшла польскую мяжу. Польскія ваенныя ўлады раззброілі 30 афіцэраў і 400 жаўнераў. 9 снежня штаб Слуцкай брыгады прызнаў, што пасля баёў у раёнах Капыля, Семежава і Вызны аддзелы паўстанцаў адступілі да мяжы і дзве роты адышлі на польскую тэрыторыю, дзе былі раззброены польскімі ўладамі.

Штаб Слуцкай брыгады пасля адступлення знаходзіўся ў в. Грыцэвічы, у 2 км ад р. Лань, у нейтральнай зоне, але на тэрыторыі, якая паводле папярэдняга мірнага дагавора адышла да Польшчы. Перагрупіраваўшыся, паўстанцы зноў перайшлі ў наступ. У ноч на 10 снежня яны занялі вёскі Крывасёлкі і Навасёлкі, а потым в. Старынь. Жаўнеры брыгады зрабілі спробу адціснуць перадавыя адзінкі Чырвонай Арміі з занятых пазіцый. Быў распачаты наступ на мястэчкі Семежава і Вызна. У ноч на 13 снежня паўстанцы адбілі Семежава, дзе захапілі многа боепрыпасаў. Асаблівую адвагу выказалі жаўнеры 2-й роты 1-га Слуцкага палка на чале з паручнікам А. Курыловічам. Аднак савецкія падраздзяленні зноў адбілі ў паўстанцаў Семежава.

Э. Вайніловіч (фундатар Чырвонага касцёла ў Мінску і ўладальнік майнткаў Пузава і Савічы) у сваіх успамінах згадвае, што пасля баёў ля Вызны і Семежава чырвоныя войскі зайшлі далёка за дзяржаўную мяжу, вызначаную дамовай 12 кастрычніка 1920 г., ажно за Пузаў, пад Ёдчыцы, што было ўжо на тагачаснай польскай тэрыторыі. Ён сведчыць, што польскія войскі нават адсунуліся за савю дэмаркацыйную лінію. Гэта было зроблена, каб даць магчымасць савецкім войскам разгарміць паўстанцаў. У наступных баях атрады паўстанцаў занялі Семежава, Вызну і прасунуліся на ўсход ад яе.

Сабраўшы значныя сілы, раніцай 19 снежня Чырвоная Армія пачала наступ, каб зліквідаваць узброенае паўстанне. У гэты ж дзень чырвонаармейцамі было адбіта мяст. Вызна. Паўстанцы пачалі адыходзіць на захад. 20 снежня яны былі выціснуты да р. Морач. У той жа дзень іх выбілі з Семежава. Па ўзгадненні расійскай савецкай і польскай дэлегацый на мірных перагаворах у Рызе войскам Чырвонай Арміі дазвалялася праследаваць паўстанцаў і ў нейтральнай зоне, нават на тэрыторыі Польшчы. Штаб Слуцкай брыгады Вымушаны быў перадыслацыравацца ў в. Заастравечча (Клецкі раён) каля р. Лань, за якой стаялі польскія войскі. Сюды збіраліся аддзелы паўстанцаў, якім было нанесена паражэнне. Рада Случчыны БНР прыняла рашэнне перайсці сваім вайсковым аддзелам раку ў раёне размяшчэння 41-га польскага палка. 29 снежня 1920 г. Слуцкая брыгада стральцоў БНР перайшла за р. Лань і была абяззброена і інтэрніравана польскімі вайсковымі ўладамі. Са складу брыгады адзін батальён (каля 400 чалавек) на чале са сваімі афіцэрамі застаўся ў нейтральнай зоне для працягу ваенных дзеянняў партызанскага характару. У асноўным гэта былі прыхільнікі генерала С. Булак-Балаховіча. Яны пайшлі на ўсход, у тым ліку ў лясы на Капыльшчыне і змагаліся яшчэ доўгі час. Камандаванне Чырвонай Арміі адзначала, што беларускія партызаны непакоілі савецкія вайсковыя адзінкі ў Слуцкім павеце ў студзені 1921 г., калі яшчэ вяліся канчатковыя перагаворы яб міры паміж Савецкай Расіяй і Польшчай. Камандаванне 16-й арміі адзначала сур’ёзны характар партызанскага руху, які “не лічыць сваю барацьбу супраць Савецкай Расіі скончанай” і намагаецца “стварэння незалежнай дэмакратычный Беларускай Рэспублікі". Таму тут і пакінулі “найбольш вопытных кіраўнікоў, старых партызанаў і зброю". 17-24 лютага 1921 г. на гэтым участку нейтральнай зоны была праведзена сумесная акцыя “расійскіх і польскіх атрадаў, кожны ў складзе не больш 400 штыкоў (г. зн. пехацінцаў. - А.Г.) пры 4 кулямётах і 60 шабляў (г. зн. коннікаў. - А.Г.)". Аднак гэтая аперацыя не дала вынікаў. Партызаны, якіх падтрымлівала сялянства, выйшлі з-пад удару савецкіх і польскіх вайсковых аддзелаў, пра што сведчаць вайсковыя паведамленні. Нейтральная зона ў раёне Капыля была занята Чырвонай Арміяй да савецка-польскай дзяржаўнай мяжы толькі пасля падпісання 18 сакавіка 1921 г. у Рызе канчатковага мірнага дагавора паміж РСФСР і Польшчай. у выніку якога тэрыторыя Беларусі была разрэзана амаль папалам. У 2-м артыкуле савецка-польскага мірнага дагавора 1921 г. так апісвалася лінія дзяржаўнай мяжы: “…далей да сярэдзіны дарогі паміж Нясвіжам і Цімкавічамі (на захад ад Кукавічаў) пакідаючы вёскі Свярынава, Кутец, Луніна, Язвіны Паўночныя, Белікі, Язвін, Рымашы і Кукавічы (усе тры) на баку Беларусі, а на баку Польшчы вёскі Куль, Бучнае, Дзвянопаль, Журавы, Пасекі, Юшэвічы, Лісуны Паўночныя і Паўднёвыя, Султанаўшчына і Пляшэвічы; далей да сярэдзіны дарогі паміж Клецкам і Цімкавічамі (паміж вёскамі Пузава і Праходы), пакідаючы на баку Беларусі вёскі Раёўка, Савічы, Заракаўцы і Пузава, а на баку Польшчы вёскі Марусін, Смолічы Усходнія, Ляцешын і Праходы; далей да Маскоўска-Варшаўскай шашы, перасякаючы яе на захад ад вёскі Філіпавічы Заходнія, пакідаючы вёску Цехава на баку Беларусі, а вёску Ёдчыцы на баку Польшчы…”

25 сакавіка 1921 г. было падпісана пагадненне польска-расійскай вайсковай камісіяй, якое ліквідавала нейтральную зону. Войскі 16-й арміі прасунуліся да лініі мяжы.

Такім чынам, ваенныя дзеянні на тэрыторыі Капыльскай і суседніх валасцей былі скончаны. На тэрыторыі ўсяго Слуцкага павета ўсталявалася савецкая ўлада.

Бог! Гонар! Бацькаўшчына! Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.03.12 11:15. Загаловак: «Белые» белорусы -ча..


«Белые» белорусы -чарговы высер ад заходне-русістаў беларусафобаў.

http://zapadrus.su/zaprus/istbl/165-lr-.html

Хто кантралюе мінулае-той кантралюе будучыню. George Orwell Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.03.12 11:31. Загаловак: А. Дерябин, Р. Палас..

Хто кантралюе мінулае-той кантралюе будучыню. George Orwell Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.03.12 11:35. Загаловак: Łatyszonek Oleg..


Łatyszonek Oleg. Białoruskie formacje wojskowe.-1995

http://kamunikat.org/assets/icons/icon_pdf.png

Хто кантралюе мінулае-той кантралюе будучыню. George Orwell Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць



спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.07.12 13:43. Загаловак: Успаміны удзельнікаў..

Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць



спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.07.12 13:45. Загаловак: МАЕ ЎСПАМІНЫ АБ СЛУЖ..

Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць



спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 15.07.12 13:48. Загаловак: Лаўрэш Л. Генерал Кi..

Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
адміністратар


Адкуль: Вялiкая Лiтва
спасылка на паведамленне  Адпраўлена: 16.07.12 16:19. Загаловак: Значык http://nn.by..

Хто кантралюе мінулае-той кантралюе будучыню. George Orwell Дзякуй: 0 
ПрофільВытрымка Адказаць
Адказ:
1 2 3 4 5 6 7 8 9
вялiкi шрыфт малы шрыфт надрадковы падрадковы загаловак вялікі загаловак відэа з youtube.com малюнак з інтэрнэту малюнак з кампутару спасылка файл з кампутару лiцьвiнская клавiатура транслiтаратар  цытата  двукоссі монашырынны шрыфт монашырынны шрыфт лінія кругазорная водступ кропка LI бягучы радок афтопік згорнуты тэкст

паказываць гэта паведамленне толькі модэратарам
не рабіць спасылкі актыўнымі
Імя, пароль:      зарэгістравацца    
Тему читают:
- удзельнік зараз на форуме
- удзельнік па за форумам
Усе даты ў фармаце GMT  2 час. Хітоў сёння: 2
Права: смайлы так, малюнкі так, шрыфты так, галасаванне не
аватары так, аўтазамена спасылак укл, прамадэрацыя адкл, праўка не